ЕКСКУРСІЙНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ
Резиденція митрополитів Буковини і Далмації - духовний символ толерантності нашого краю. Чернівці -одне з наймальовничіших міст України. Воно притягує тією дивовижною цілісністю, тією єдністю, яка притаманна містам, що сформувалися у недалекому минулому, виросли ніби несподівано, стараннями багатьох поколінь зодчих, що майстерно втілили архітектурні смаки свого часу.
Місто надзвичайно гарне. Його планування за значних перепадів у рельєфі місцевості створює розмаїття пейзажів, які розкриваються у своїй безперервній мінливості і неповторності.
Вгору від Пруту в’ються старовинні вулички, звивисті, зламані крутими поворотами. На пологій частині схилу вони утворюють густу вуличну мережу, прорізану широкими магістралями, що ведуть до Центральної площі міста.
Розвиток будівничої індустрії, підготовка фахівців відповідного рівня, які були правонаступниками один одного, зумовили творення єдиного цілісного ансамблю міста. Ціла плеяда місцевих, австрійських та чеських архітекторів знайшла у місті, що бурхливо розвивалося, благодатний ґрунт для втілення будівельного досвіду Заходу. При цьому виявили властиве їм самовираження, далеке від канонів архітектурної класики. Це - Йозеф Главка, Йозеф Грегор, Ервін Мюллер, Губерт Гесснер, Густав Фріч, Йозеф Легнер, Адам Аппенцеллер та багато інших відомих і маловідомих архітекторів і скульпторів.
Саме завдяки неперевершеному генію цих майстрів створені найкращі споруди нашого міста, яке у 2008 р. відзначило свій 600-річний ювілей. Наймасштабнішим проявом постромантичних тенденцій в архітектурі Чернівців є ансамбль Резиденція митрополитів Буковини і Далмації, збудований впродовж 1864-1882 років, де сьогодні розташований Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича.
Резиденція - дух Буковини, симбіоз стилів і культур усіх народів, що населяли цей край. Можна проводити паралелі з середньовічними фортецями чи палацом Алькасаром в іспанській Гранаді, відшукувати елементи візантійської чи романської архітектури, знаходити традиційні буковинські орнаменти в оздобі дахів, прикрашених кольоровою черепицею, чи дивуватись стелям парадних залів, що так схожі на гуцульські різьблені шкатулки, та разом усі ці елементи творять всеперемагаючий акорд краси й гармонії.
Автор цього вишуканого шедевру, який і сьогодні визначає панораму Чернівців, чеський архітектор і меценат Йозеф Главка (1831-1908). Прибувши до Чернівців, він створив один із визначних витворів європейського мистецтва другої половини XIX ст. За проектами Й. Главки побудовано низку архітектурних шедеврів у Празі (пологовий будинок і власний будинок у вигляді романтичного замку та ін.). У різних країнах Європи за його проектами збудовано близько 150 споруд. До речі, Вірменська церква у Чернівцях теж творіння Йозефа Главки.
Поява резиденції відобразилася у міській топонімії. На тогочасних мапах та в документах виразно позначалася «дорога до єпископської резиденції» від площі Ринок до будинку єпископа. Ця описова назва пізніше набула логічного оформлення як Єпископська вулиця. А височину за резиденцією, відому як Домнік або Панська гора, було названо Єпископською горою. У 1882 р. її офіційно перейменовано на гору Габсбургів.
Ще 1794 р. у відповідь на прохання місцевої православної знаті австрійська влада дала дозвіл на будівництво в Чернівцях кафедрального собору та повноцінної єпископської резиденції. Проте з різних причин втілення задумів затягнулося більш, ніж на півстоліття.
Лише з появою діяльного єпископа Євгена Гакмана церква отримала від влади дозвіл на спорудження нової й просторої резиденції - гідної столиці коронного краю. У листопаді 1860 р. створено будівничий комітет на чолі з владикою, а через три роки цісарським указом від 20 серпня 1863 р. затверджено план будівництва.
6(18) липня 1864 р., наступного дня після освячення новозбудованого кафедрального собору, на місці старої резиденції єпископ Гакман заклав „угольний" (наріжний) камінь у фундамент каплиці Св. Івана Сучавського. Саме цю дату можна вважати початком будівництва нової резиденції, яке тривало з перервами через різні причини і перешкоди до 1882 р.
За масштабами воно не мало аналогів не лише на Буковині й коштувало астрономічні за тодішніми мірками гроші - 1,75 млн. гульденів. Основне фінансування здійснювалося коштом Буковинського православного релігійного фонду. Значну допомогу надавало Міністерство культів (віросповідань) й освіти, яке на завершальному етапі робіт, із середини 1870-х років, виділяло щорічно 300 тис.флоринів.
Основний обсяг будівництва корпусів Резиденції здійснювався за безпосереднім керівництвом Йозефа Главки до того часу, поки 1872 р. через важку хворобу він змушений був після майже десятиріччя подвижницької праці відмовитися від продовження контракту.
Після важливої в церковному житті Буковини події - піднесення цісарським указом від 23 січня 1873 р. Буковинського єпископства до статусу митрополії, а єпископа - до рангу архієпископа і митрополита - за цією спорудою закріпилася назва, яка дійшла й до нашого часу - Резиденція митрополитів або Митрополича резиденція.
Ансамбль приваблює своїм незвичним виглядом, скидаючись на середньовічний замок. Високі цегляні стіни, оздоблені і рамкою і різьбленим каменем; стрункі вежі, торці будівель і ризаліти, завершені високими зубцями; круті схили дахів, критих викладеною узором поливаною черепиці білого, голубого, зеленого і коричневого кольорів, - усе це створює враження вічноїпіднесеності і святковості. В архітектурі резиденції, здавалося б, поєднувалося поєднане: баня на вежі дяківської школи оздоблений... зірками Давида.
Ансамбль Митрополичої резиденції складається з трьох монументальних споруд - корпусів, розташованих у вигляді кириличної букви «П», які утворюють парадний двір-курдонер. У центрі, як довершення голом алеї, знаходиться Митрополичий корпус. Розташований посередині головний ті охоплює митрополичий палац з житлові адміністративними і репрезентативп; приміщеннями. Разом із двома боковими трактами семінарії і монастиря утворюється своєрідний бароковий церемоніалі, двір. При спорудженні двоповерхового корпусу резиденції Главка взяв за взірець архітектурний план спорудженого у 1850-1 роках Музею зброї у віденському Арсеналі звідки й запозичив і вирішення фасаду.
Композиція чітко спланована і дуже лаконічна. Двір з трьох боків замкнутий корпусами. На передньому плані палац митрополита з парадним входом і стрункою вежею архієпископської каплиці Св. Івана Сучавського в лівому крилі. Серед головних приміщень палацу - великий з масивними стовпами вестибюль і над ним двадцятиметрової висоти Синодальна (тепер Мармурова), оздоблена мармуром зала з галереєю.
Ліворуч розташований Семінарський корпус: у ньому навчальні приміщення семінарії, в центрі - Синодальна церква. Праворуч двір обмежує строга будівля з вежею і годинником, де колись розміщувалася школа псаломщиків, іконописна школа, музей та приміщення для приїжджих.
Усі будівлі ансамблю викладені високоякісною облицювальною цеглою, для виготовлення якої були побудовані нові цегельні заводи, відкрито цілий ряд кар'єрів із видобутку каменю. У оздобленні фасадів та інтер'єрів використовувалося натуральне каміння, видобуте у Карпатах і Подністров'ї, зокрема алебастровий камінь, мармур, кораловий камінь. Щоб довести світові, що Буковина багата на такі поклади, Й. Главка виготовив із місцевого алебастру мистецьки оздоблену вазу, відправив її на всесвітню виставку до Парижа у 1878 р., де вона була оцінена у 700 золотих (гульденів).
У структурі будівель широко застосовувалися металеві конструкції, що значно підвищило міцність і довговічність будівлі. І, у свою чергу, відіграло чималу захисну функцію під час землетрусів, зокрема трагічного Бухарестського землетрусу у 1977 р., хвилі якого дійшли до Буковинських Карпат, проте будівлі резиденції не дали жодної тріщини.
Однак сам творець резиденції так і не побачив своє дітище в завершеному вигляді. Незадовго до закінчення будівництва Й. Главка, як зазначалося, важко захворів, підірвавши своє здоров'я виснажливою працею та постійним недосипанням. Це змусило його повернутися до батькового замку, де провів кілька років у інвалідному візку. Відданість архітектурі зумовила заснування ним благодійного фонду, що і тепер допомагає здібним студентам-архітекторам Чехії.
Ансамбль Резиденції органічно доповнювали сквер, розбитий перед фасадом, і парк з рідкісними породами дерев та романтичними гротами, закладений за головним корпусом. Весь ансамбль був обнесений високою огорожею з величною брамою-порталом. Усі роботи з упорядкування прилеглої території завершилися у 1878 р.
Будівля Резиденції - це типовий приклад так званого «цегляного стилю», що розповсюдився в західноєвропейській архітектурі в період еклектики. Розвитку цього стильового напряму притаманні ті прогресивні, раціоналістичні тенденції, які виникли у тогочасній архітектурі і посилилися наприкінці XIX ст. У виникненні і розвитку «цегляного стилю» провідну роль відіграли архітектори німецької школи, починаючи з Карла Шинкеля та його учнів.
Поряд із тим у архітектурному образі Резиденції проявляються й інші аспекти, що відображали досить складний стан національної проблеми в Австро-Угорській імперії. Звернувши увагу на архітектурне рішення високого даху, можна побачити специфіку його художньо-декоративного розпису. Блоки черепиці створили на даху багатоколірний геометричний орнамент, який нагадує традиційні гуцульські килими (ліжники), розписи пасхальних яєць-писанок та орнаменти буковинських рушників.
Складніше виявити стильові витоки, що надихнули Й. Главку при проектуванні в'їзної брами, адже тут можна знайти поєднання мотивів західного середньовіччя і натяк на екзотику Сходу. Хоча присутність мотивів східної архітектури у композиції брами Резиденції може здаватися дещо неочікуваною, проте відповідь на це слід шукати в архітектурі Венеції. Подібні мотиви зустрічалися як відображення історичної долі цього міста, яке тривалий час було для Західної Європи ніби „морськими воротами" у країни мусульманського Сходу Зазначена аналогія допомагає пояснити своєрідність архітектурного рішення брами Митрополичої резиденції у Чернівцях: в її образі якщо й присутня тема „Сходу", то лише через призму досвіду Венеції.
Уособлюючи передусім Православну церкву, Резиденція водночас символізувала діалог і співпрацю різних культур і народів. Цей архітектурний шедевр побудовано за ініціативи єпископа Євгена Гакмана - за походженням українця з буковинського села, який, щоправда, сприяв розвиткові богословської освіти румунською мовою, а загалом дбав про піднесення авторитету православної віри в краї. Втілив задум Є. Гакмана в реальні форми архітектор Йозеф Главка - чех за національністю й католик за віросповіданням.